18 лютого виповнилося 170 років від дня народження Софії Федорівни Русової, видатної української просвітительки. Президія Національної академії педагогічних наук України ухвалила рішення оголосити 2026 рік Роком Софії Русової.

У межах Року Софії Русової в музеї освіти Київщини оформлено тематичний стенд «Історія дошкільного виховання» та організовано книжкову виставку, проведено лекції й екскурсії.

Софія Федорівна Русова (до шлюбу Ліндфорс) – просвітителька, теоретик дошкільної та позашкільної освіти, організаторка бібліотечної справи, педагогиня, письменниця, літературознавиця, громадська діячка. Активна учасниця політичного та культурного життя доби Української революції 1917–1921 рр. Дружина Олександра Русова, відомого українського етнографа і фольклориста.

Софія Русова (1856–1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. З 1861 року проживала у Києві, із золотою медаллю закінчила Фундуклеївську гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. 1 вересня 1871 року відкрила в м. Києві приватний дитячий садок. Завдяки знайомству з сім’єю Старицьких Софія Русова стала палкою прихильницею української культури, познайомилася з П.Чубинським, М.Лисенком, М.Драгомановим, О.Пчілкою, П.Житецьким.

Софія Федорівна – основоположниця української дошкільної педагогіки. Створила теорію національного виховання, засновану на рідній мові, фольклорі та культурі. Державна діячка: під час УНР та гетьманату П.Скоропадського розбудовувала українську національну школу, дерусифікувала освіту. Вона активно допомагала сиротам, вразливим верстам населення, захищала українську культуру.

Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори: «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному вихованні» тощо.

У 1906 році написала і видала «Український буквар» (на основі розробок О. Потебні), в 1911 році – «Початкову географію» та брошуру «Про колективне і групове читання», була засновницею і редактором журналу «Світло» (1910 – 1914р.р.).

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УHP, Софія Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою «Позашкільна освіта» (1918 рік). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вважала народність, а педагогічним ідеалом – національно-релігійний.

Крім того, вона виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа».

У педагогічній спадщині педагогині особливе місце посідають ідеї щодо організації й облаштування бібліотек. У своїх виступах, рецензіях і статтях «Організація книгозбірень», «Народні читання і виклади», «Засоби поширення книжок» детально аналізувала стан бібліотек, відстоюючи ідею розгортання їх мережі.

Від 1922 року Софія Русова – в еміграції, з 1923 року – у Празі, обіймала посаду професора педагогіки Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова. Продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи: «Західна Європа» та «Позаєвропейські країни» (1922 р.).

Враховуючи внесок Софія Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науко-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.