Історико-педагогічні розвідки музею історії освіти Київщини «З історії педагогічних курсів у Тетієві та Ставищах в 20-х роках ХХ століття»

Дослідження питань історії освіти вкрай важливе для розвитку національної освітньої системи України, зокрема цікавим і вагомим є процес становлення підготовки педагогічних працівників на Київщині.

На початку 20-х років ХХ століття у кризовому становищі перебувала не лише економіка України, але й культура українського народу, його освіта. Катастрофічно не вистачало вчителів у школах республіки, мережа яких зростала значними темпами у зв’язку з уведенням загального обов’язкового навчання. Особливо це стосувалося початкових шкіл. До того ж, основний склад учителів мав середню освіту; рівень фактичної підготовки педагогів був низьким, а підвищити їх кваліфікацію в сільській місцевості не було можливості.

Відповідно до розробленої комісаром освіти Г. Гриньком системи освіти в Україні (схвалено на Всеукраїнській нараді у справі освіти в липні 1920 року) однією з форм підготовки педагогічних кадрів стали трирічні педагогічні курси для термінової підготовки працівників соцвиху, що функціонували в Україні у 20-х–30-х роках ХХ століття. Зокрема, 28 серпня 1920 року Наркомпрос УСРР видав Постанову про перебудову педагогічної освіти, згідно якої дореволюційні вчительські семінарії були реорганізовані у вищі педагогічні курси із трирічним терміном навчання.

У Київській губернії гостро відчувався дефіцит педагогічних кадрів. Із метою підготовки молодших спеціалістів у Білій Церкві, Ставищах, Тетієві Київським губернським відділом народної освіти було відкрито трирічні педагогічні курси, завдання яких полягало в теоретичній і практичній підготовці працівників для початкової школи. Проте щорічний набір на навчання був незначним.

1 вересня 1921 року в Тетієві було відкрито вчительську семінарію, до якої записалося 40 місцевих юнаків і дівчат. Її організовував приїжджий учитель В. М. Самійленко. Учительська семінарія розмістилася у приміщенні Плоханівської школи. Навчання здійснювалося у важких умовах: незадовільною була матеріально-технічна база, не вистачало кваліфікованих викладачів, підручників, навчальних посібників, гуртожитків, їдалень. Завідувачем (ректором) цього навчального закладу було призначено досвідченого, кваліфікованого педагога С. С. Куделю.

На зазначених курсах викладали педагоги й літератори: С. С. Куделя, В. М. Самійленко, С. К. Стеценко, Ф. Й. Венграновський, Д. Ю. Загул, М. П. Лось, І. Т. Зима та інші.

Рівень навчання в семінарії поступово підвищувався. Але Наркомос почав скорочувати й об’єднувати деякі педагогічні курси. 1 січня 1922 року Київське губернське правління прийняло рішення про об’єднання Тетіївської і Ставищанської семінарій. У Ставищах була краща матеріальна база для проведення занять, але слухачам курсів доводилося ходити за сорок кілометрів на навчання й жити в холодних інтернатах. Частина студентів із Тетієва не витримала таких випробувань і залишила семінарію.


Курсанти Ставищанських вищих трирічних педкурсів. 1922 р.

Ось як пригадував голова студентського комітету про навчання у Ставищі: «Я організовував у вихідні заготівлю палива для семінарії. Таким чином було завезено 20 кубічних метрів дров. По черзі ми ходили в ліс, або в парк за хмизом, щоб обігріти невеличку кімнату. У вихідні діставалися до Тетіїва пішки, щоб запастися продуктами харчування. Їжу варили самі в грубці. Завдання готували при маленькій гасовій лампі. Часто робили фізкультурні вправи, щоб зігрітися. Наші педагоги жили не в кращих умовах, але наполегливо нас навчали».

Студенти проходили педагогічну практику на базі земського чотирикласного училища в Ставищах. Педагогічні курси працювали за програмою вчительських семінарій; термін навчання тривав два роки;  педагогів готували для земських шкіл. Незабаром Ставищанську семінарію перейменували у вищі трирічні педагогічні курси.

Курсанти Ставищанських педкурсів під час практики.
Перший ряд справа, другий В.М. Самійленко

Тривалий час на педагогічних курсах у Ставищанській семінарії працював Дмитро Загул (1890–1944), поет-символіст, літературознавець, перекладач, педагог. У 1921-1923 рр. він викладав українську мову та західно-європейську літературу в Саварській школі та Ставищанській семінарії. Зі спогадів сучасників, студенти обожнювали молодого викладача. Їм імпонувало те, що вони слухали лекції не звичайного вчителя, а знаного поета, який приїхав з далекої Буковини, знав закордонне життя, вільно володів кількома іноземними мовами. Із перших занять Дмитро Юрійович завоював авдиторію як прекрасний лектор, інтелектуал й одразу викликав у молоді глибокий інтерес до українського слова, української й світової поезії.

На педагогічних курсах викладали такі відомі літератори, як Д. Ю. Загул, В. М. Самійленко. Вони організовували вечірні літературні читання,  налагодили випуск літературного журналу «Промінь». Такі заходи зацікавлювали  студентів до навчання та творчої діяльності.

Тепло згадує про Віталія Михайловича Самійленка одна з його учениць, студентка Ставищанських педкурсів, письменниця Докія Гуменна (1906-1996). У мемуарах «Дар Євдотеї» вона написала про нововідкриту педшколу, організатором і душею якої був В. М. Самійленко. «Він викладав історію, літературу, українську мову й географію. Його лекції западали нам у душу і мали колосальне враження, у душі був просто переворот. І любов до літератури й мистецтва, до педпраці я черпала в нього. От як підкорив мене тоді Віталій Михайлович. Я стала на гранітну основу, тоді ж у мене було пристрасне бажання вчитися і рости духовно, удосконалюватися і підніматися до вершин своїх можливостей. Завдяки своєму вчителю я стала педагогом і письменником. А подальша доля нашого педагога, письменника В. М. Самійленка нам невідома. Однак Юрій П’ядик повідомив дату його смерті і висловив здогад, що він був репресований за український націоналізм».

Як засвідчують документи  Київського обласного архіву, у лютому 1922 року відбувся перший випуск Ставищанських педагогічних курсів. 25 випускників (3-«Б» курсу) одержали посвідчення вчителя й були спрямовані на педагогічну роботу в райони. Так, у с. Черепині почали працювати подружжя  Петро і Антоніна Берегові, Тимофій Коберник – у с. Денихівці, Іван Пашківський – у Тетієві, Петро Огородник – у с. Степовому. Береговий Петро Мефодійович після Другої Світової війни став професором Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.

 

Береговий П.М., випускник 1922 р.,
професор Київського державного університету


Берегова А.І., випускниця 1922 р.,
учителька рос. мови і літер. сш № 60 м. Київ

Поштаренко О.Є., Харченко І.М.,
пипускники 1922 р. учителі Київщини

Маринич А.І., Маринич Г.Д..
випускники 1922 р., кандидати педагогічних наук, викладачі Київського кооперативного інституту

У червні 1922 року відбувся випуск 3-«А» курсу.

Багато випускників Ставищанських педагогічних курсів стали відомими педагогами та керівниками закладів освіти

Павлюк Т.Я., випускник 1923 р. Інспектор шкіл Брусилівського р-н, Зав Уманським РВНО. Заслужений учитель УРСР


Берегова М.М., випускниця 1923 р. Київський науково-дослідний інститут 1941 р., директор Устьлабінського технікуму

Андріївська Є.А. випускниця 1922 р.,  учителька СШ №9 м. Біла Церква


Коваленко Є.С.,
випускник 1923 р., директор Криворізької СШ з 1946-1970 рр.

Кошовенко А.Є., випускник 1923 р, редактор видавництва Радянська школа (1934-1936), директор комуни ім. Дзержинського (1937-1939), зав. кафедрою Харківського політех. інституту, 1960 р.


Деревенько В.Я.,
випускник 1924 р., директор Великополовецької сш до 1954 р.

Андрущенко Т.О., випускник 1924 р., директор Озірянської, Потіївської, Білоцерківської СШ №4. Після війни, інженер-полковник у Міністерстві оборони
Васильченко Ф.О., випускник 1923 р., директор Ківшоватської СШ (1937-1940), директор Кашперівської, Тетіївської СШ (1947-1962) Пашківський І.М., випускник 1922 р., викладач Тетіївського робітфаку, завуч Тетіївської СШ

1922 року колегія Укрголовпрофосу прийняла «Тимчасове положення про трирічні педагогічні курси», згідно з якими вони не розглядалися як вищий ступінь у підготовці педагогічної освіти. Однак нестача вчительських кадрів, потреба подолання неписьменності стали причинами перетворення трирічних педкурсів у вищі, які прирівнювалися до педтехнікумів (в Україні в 1920–930-х рр. вони вважалися вишами).

У травні 1923 року відбувся останній – третій – випуск Ставищанських педагогічних курсів, після чого їх було об’єднано з Білоцерківськими.

 


Випускники Ставищенських вищих трирічних педкурсів, 1923 р. Загинули у роки Другої світової війни

Випускники Ставищанських вищих трирічних педагогічних курсів. 1922 р.

Атестат Бакун В.І. про закінчення Ставищанської педшколи. 1922 р.

Свідоцтво Бакун В.І. про закінчення Ставищанської педшколи. 1922 р.

Тож у жовтні 1923 року Білоцерківський педагогічний заклад освіти поповнився слухачами Ставищенських та Тетіївських трьохрічних педагогічних курсів. У цей період на педагогічних курсах навчалося 120 студентів, яких готували 18 викладачів.

Отже, у 1923 році навчальний заклад реорганізовано в Білоцерківські вищі трирічні педагогічні курси імені Бориса Грінченка. Вони як одна з нових форм підготовки учительських кадрів були покликані терміново підготувати велику кількість пролетарських працівників освіти, яких потребувала мережа дитячих навчальних установ, що стрімко зростала. Педагогічний заклад готував учителів початкових класів; підготовка спеціалістів для початкової школи здійснювалася за трирічною програмою навчання: підготовчий, перший та другий курси. Навчальні плани педкурсів включали дисципліни трьох циклів: суспільного, виробничого та педагогічного; значна увага приділялася педпрактиці у школах, дитячих садках, на пунктах із ліквідації неписьменності, у хатах-читальнях тощо. Функціонувала класно-урочна система навчання. Діяла трибальна система оцінювання знань: «незадовільно», «задовільно», «дуже задовільно». Учнів називали курсантами.

 


Випускники Білоцерківського педтехнікуму, 1925 р.

Важливим досягненням в організації педагогічного процесу курсів та її слухачів була українізація. Викладання проводилося українською мовою, було введено предмети з українознавства, започатковано систему національного виховання. Викладачі педкурсів стали лідерами в регіоні з питань запровадження української освіти та пропаганди українського слова, української культури, української літератури та українського мистецтва. Значну роботу з українізації проводив клуб «Просвіта», членами якого були педагоги курсів. Вони читали реферати «Про біжучі події українського національно-політичного життя», організовували літературно-вокальні вечори, присвячені пам’яті Т. Г. Шевченка, готували вистави українською мовою «Назар Стодоля», «Катерина», «У неділю рано зілля копала» та інші.

 


Зустріч випускників Ставищанських педкурсів (1979 р.)

Багато випускників педагогічних курсів за сумлінну працю було нагороджено орденами і медалями СРСР. На їх долю випали важкі випробовування: боротьба з розрухою після громадської війни, ліквідація неписьменності, культурна революція, колективізація сільського господарства та індустріалізація країни, голодомор 1932-1933 років, репресії 1937-1938 років, Друга світова війна та відбудова господарства після визвольних змагань, із яких чимало з них не повернулося.

Матеріал підготувала Ольга  Пількевич (Рокицька).