Напередодні 9 травня працівники музею КОІПОПК завітали до ветеранів Великої Вітчизняної війни та привітали їх зі святом

 

 

«Вклонися, моя Україно, цим людям величним і скромним…»

Вітаємо ветеранів зі святом Великої Перемоги! Пам’ятаємо, тих хто загинув, низько вклоняємось живим!  

Кашо 1Напередодні 9 травня –  Дня Перемоги, працівники музею історії освіти Київщини Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних  кадрів завітали до ветеранів  Великої Вітчизняної війни та привітали їх зі святом. Музей  підтримує  тісні стосунки з педагогами-ветеранами та цінує їхній вагомий  внесок у виховання молоді, адже життя ветеранів  слугує прикладом для нас всіх. Їхні мужні постаті, яскраві героїчні біографії входять у наші серця, як заклик до самовідданої творчої праці, миру та злагоди в Україні!

Долі і звершення героїв велично постали перед нами. З гордістю представляємо життєвий шлях героїв.

КашоКашо Зоя Миколаївна  – ветеран Великої Вітчизняної війни, вчитель французької, російської мови та літератури загальноосвітньої школи  I-III ступенів №7 міста Білої Церкви. Відмінник народної освіти України. Включена  до «Золотого фонду» міста Білої Церкви.

Народилася Кашо З.М. 3 липня 1922 року в Сибірі.   Коли почалася війна, вона постійно ходила до військомату та просилася на фронт. У 1941 році після закінчення  курсів медичної сестри в м. Белово Кемеровської області, Зоя Миколаївна добровольцем пішла на фронт. Перші випробування санінструктора відбулися у жорстокому бою під Ліпецьком,  пізніше під Воронежом.  Кашо З.М. потрапляє до складу 847стрілецького полку 303 стрілецької дивізії 11-ої резервної армії під командуванням генерала І.Д. Черняхівського. Разом з бійцями ходила  в атаку, не стріляти, а рятувати. Гвардії старший лейтенант  Кашо Зоя Миколаївна  винесла із поля бою понад 100 поранених, але сама не вбереглася. Важке поранення отримала в 1942-му році під Воронежом. Після лікування в Новосибірському госпіталі, знову на фронт. Шлях до перемоги було прокладено у складі 1-ї гвардійської армії під командуванням А.А.Гречко, працювала у штабі Рилєєва. Перемогу зустріла під Моравською Остравою, в Чехословаччині.  У 1945-му році  Зоя Миколаївна демобілізувалась за станом здоров'я.

За мужність і героїзм нагороджена орденами Великої Вітчизняної війни  I ступеня (1942р.) та  Бойового Червоного Прапора (1943р.), має близько десяти медалей.

Подальша діяльність пов’язана з педагогічною роботою. У 1949 році закінчила  Білоцерківський інститут іноземних мов, викладала французьку мову в школі №2  міста Білої Церкви. Працювала й навчалася одночасно. В 1953 році закінчила Київський педагогічний інститут імені М. Горького (заочно) і почала викладати російську мову та літературу в середній школі №7 м. Зоя Миколаївна вміло проводила кожний свій урок. Викладання російської мови й літератури стало для вчительки справжньою творчою лабораторією. Їй вдавалося захопити учнів із перших хвилин уроку, повести їх у дивовижний світ літературних героїв.  Діти дуже любили  свою вчительку. Вся  її педагогічна праця  – взірець дисциплінованості,  відданості справі навчання й виховання. І нині, Зоя Миколаївна  при справі: вона активний учасник гуртка «Умілі руки», радує і дивує своєю неповторною творчістю. 

Вироби Кашо
 
Вироби декоративно-ужиткового мистецтва Кашо Зої Миколаївни

ЖуковаЖукова Марія Павлівна, – учасник Великої Вітчизняної війни, вчитель французької мови загальноосвітньої школи  I-III ступенів №12 міста Білої Церкви.  Відмінник  освіти України. Включена до «Золотого фонду» міста Білої Церкви. Представляє педагогічну  династію Стеценків, яка нараховує 18 педагогів.  Автор книги «Невгасимий вогонь пам’яті»  та  «Незабутні військові дороги».  50 років віддала педагогічній діяльності. 

Народилася М.П Жукова 28 вересня 1930 року на Житомирщині, в сім'ї вчителів. Росла сиротою. У дев’ять років залишилася з братом без батьків. Під час окупації німці спалили хату, довелося жити в дядька. Після війни закінчила десятирічку та вступила до Київського педагогічного інституту імені М. Горького. Закінчивши інститут, одержала призначення в Станіславську область (нині Івано-Франківська), де й працювала  вчителем французької мови. У 1957 році  переїхала в Росію за місцем роботи чоловіка. Працювала  організатором позакласної роботи в Саратовській  школі № 76.  Педагог велику увагу приділяла патріотичному вихованню шкільної молоді.

Під час роботи в школі Марія Павлівна організовувала ювілейні зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни та пройшла з учнями шляхами бойової слави  32- ї Саратовської, 29-ї Єльнінської, 74- ї  Щорсовської гвардійської та 199 ї стрілецької ПЗФ дивізій (Росія). Вона – почесний ветеран цих дивізій. З учнями здійснила 16 подорожей по місцях бойової слави від Бреста до Хасана. М.П. Жукова –  учасниця  заходів інтернаціонально-патріотичного виховання учнівської молоді,  за що була нагороджена  золотою медаллю ВДНГ ( Москва,1974р.).

У 1975 році презентувала досвід роботи в Парижі, в 1976 році – в  Празі.  Виховна робота з учнями та громадська діяльність Марії Павлівни відзначена багатьма почесними грамотами та подяками. Серед них – подяки  льотчика-космонавта  Г.Т. Берегового,  двічі Героя Радянського Союзу Д.А. Драгунського, Героя Соціалістичної Праці І.М. Трет’якова.

З 1987 року Марія Павлівна працювала  в загальноосвітній школі № 12 міста Білої Церкви, відповідала за роботу краєзнавчого музею та музею Бойової слави, продовжувала спілкуватися з ветеранами,  вела велику виховну роботу з дітьми. Досвід роботи з національно-патріотичного виховання узагальнено в праці «Минуле живе в сьогоденні». 

У свої 75 років Марія Павлівна написала книгу «Невгасимий вогонь пам’яті» про героїв, ветеранів Великої Вітчизняної війни, які визволяли місто Білу Церкву. Це видання – невмируща пам'ять про тих, хто загинув за мир і свободу, та тих, хто вижив у тій пекельній війні. 

Презентація Книги
 
Жукова Марія Павлівна презентує книгу "Невгасимий вогонь пам'яті"

Вона все своє свідоме життя жила школою, віддаючи їй і вихованцям свою молодість, знання, моральні і фізичні сили, свій педагогічний талант.

ДмитренкоДмитренко Федір Микитович, – ветеран Великої Вітчизняної війни, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології  Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних  кадрів.

Дмитренко Ф.М. з 1 січня 1942 року по травень 1945 року був безпосереднім учасником бойових дій Великої Вітчизняної війни: мінометник артилерійського 273 полку, пізніше 293. Федір Микитович пройшов тяжке випробовування шляхами війни, він брав участь у боях за визволення України, Польщі, дійшов до Берліна. У 1945 році був тяжко поранений. Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня та  дев’ятьма медалями. З 1945 по 1947 рік продовжував служити в 5 ударній армії при штабі – художником.

У 1949 році закінчив художнє училище в Краснодарі. З 1949 по 1960 рік працював у середній школі №10 міста Владикавказа, викладав образотворче мистецтво, креслення та історію. У 1949-1954 роках навчався у Владикавказькому педагогічному інституті на історичному факультеті.

З 1960 по 1982 рік Ф.М.Дмитренко викладав у Владикавказькому педагогічному інституті педагогіку та образотворче мистецтво, займав посаду доцента на кафедрі педагогіки.

З 1963 по 1972 рік працював над дисертацією при Науково-дослідному інституті художнього виховання та методів навчання АПН СРСР у Москві. Захистивши дисертацію, отримав вчене звання кандидата педагогічних наук, а з 1976 року йому присвоєно вчене звання доцента кафедри теорії й історії педагогіки.

Ф.М.Дмитренко входив до складу авторського колективу Науково-дослідного інституту АПН СРСР, брав активну участь у розробці ряду програм з образотворчого мистецтва для 1-10 класів середньої школи (1970-1980 роки). Його наукові дослідження відображені у провідних фахових виданнях Росії.

У 1982 році Федір Микитович переїжджає в Україну, де працює в Криворізькому педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті.

З 1983 по 1984 рік працює у Київському педагогічному інституті вдосконалення вчителів, розробляє авторську програму "Річні курси для вчителів образотворчого мистецтва" (1984 рік) для педагогів, які ведуть уроки образотворчого мистецтва в школі, але не мають спеціальної освіти.

Ветерани 1
 
Жукова Марія Павлівна, Ващенко Микола Степанович та Дмитренко Федір Микитович під зустрічі з учителями та студентами

Тривала наукова і педагогічна праця в інститутах спонукала Федора Микитовича до нових відкриттів та пошуків.

Дмитренко 1

З 1984 по 1988 рік викладає педагогіку і образотворче мистецтво в Уманському педагогічному інституті. Там з його ініціативи був відкритий новий факультет "Образотворче мистецтво" та "Початкове навчання". З 1988 року переїжджає до міста Білої Церкви. В цей період Ф.М.Дмитренко працює в школах Білоцерківського району, міста Білої Церкви та в педагогічному училищі на відділенні образотворчого мистецтва.

Славна трудова біографія, а це – понад 60 років, які він присвятив педагогічній діяльності, – переконливий приклад цілеспрямованості, працелюбства, відповідальності та професійної майстерності. Трудові звершення відзначені медалями "За доблесну працю", "Ветеран праці", двома срібними медалями ВДНГ СРСР, знаком "Відмінник освіти України", почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР, грамотою Міністерства освіти і науки України.  

Федір Микитович понад 15 років (до 2013р.) успішно працював доцентом кафедри педагогіки і психології Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних  кадрів, змістовно проводив навчальні заняття, майстер-класи, круглі столи, семінари, творчі майстерні, за що отримував слова подяки від педагогів області. Його професіоналізм, багаторічна творча наполеглива праця – вагомий внесок у розвиток системи освіти Київської області. Багато його вихованців – учнів, студентів, учителів – стали відомими художниками та талановитими педагогами.

Напередодні Дня Перемоги Федір Микитович звернувся  до молоді з напутніми словами, вшанувати пам'ять полеглих воїнів і ніколи не забувати про те, що вони подарували нам мир і спокій.

Ось такі вони, педагоги-ветерани – гордість нашого краю, взірець для прийдешніх поколінь.

Низький Вам уклін!